В днях з 28 березня до 1 квітня 2011 року відбувся перший візит польського театру «Krzyk» до Харкова, під час якого можна було відвідати два спектаклі,прийняти участь у майстер класах, а також безпосередньо поспілкуватися з акторами.

Часто говорять, що крик – це яскрава ознака потреби допомоги. Допомоги, яку потребує людина, її душа, коли щось чіпляє настільки, що провокує гарячий емоціональний спалах. Крик – то часами гостра відповідь, реакція на проблеми, що порушують стан спокою й рівноваги, спричиняють біль, з яким душа не згодна миритися, не згодна мовчати, й намагається боротися, протистояти, чи іноді просто благати про порятунок, коли бракне сил.

Крик, - то ніби революція, ціль якої докорінно змінити те, що не влаштовує. То вибух того, що наболіло, накопилося всередині й більше не може таїтися там, у глибині, йому необхідно вийти назовні, звільнити місце, таємне зробити явним.

28 березня 2011 р. до Харкова завітав театр «Krzyk» з польського містечка Машево, що знаходиться на північному заході Польщі. Назва цього товариства відповідає тим гострим питанням нашого життя, які висвітлені в його спектаклях й які актори намагаються донести до глядача.

Театр «Krzyk» - польський альтернативний театр, створений у 2002 році. Засновник театру, його керівник та режисер – Марек Косьцюлек, колишній актор театру Брама (м. Голеньов) та випускник Академії театральної практики «Гардзеніце». Від 2007 року театр діє незалежно, як театральне товариство. Протягом дев’яти років існування колективом було створено лише п’ять авторських спектаклів: «Голоси» (2004), «Шепіт» (2007), «Видих» (2008), «Північний потік» (2009) та «Дослідження» (2011). Таку невелику кількість створених спектаклів за дев’ять років колектив театру пояснює тим, що в їхньому розумінні театр – це, перш за все, творчій пошук, який іноді стає довгим, важким та потребує уваги, терпіння. Вистава є результатом шляху і не може бути важливішою за нього.

Також театр організовує фестивалі, міжнародні проекти, співпрацює з різними організаціями. Від певного моменту мета групи – це створення у місті Машево в 2012 році міжнародного культурного центру, який збирав би творчих людей з Польщі та всього світу.

Це перший візит театру «Krzyk» до Харкова, який припадав з 28 березня до 1 квітня. Група прибула у складі 10 чоловік.

28 березня колектив завітав до Товариства польської культури у Харкові, де відбулася зустріч акторів з членами товариства польської культури. То була дуже цікава зустріч. Розпочалася вона зі знайомства. Усі прибулі гості представились, розповіли коротко про себе. Всі актори – цікаві молоді люди, всі, крім Марека Косьцюлека, не мають професійної акторської освіти, навчаються в різних закладах, а театр для них – захоплення.

Потім режисер розповів про товариство, його діяльність, програму, що була запланована на час візиту до Харкова. А саме, 29 й 30 квітня бажаючі могли відвідати дві вистави: «eksPloracja» та  «Wydech», а 31 квітня – майстеркласи, також прийти на зустріч, де обговорювалися сучасні тенденції розвитку театру в Польщі та Європі.

Після розповіді всі бажаючі могли задавати питання про щось цікаве й разом з тим більше дізнатися про колектив, його діяльність, творчі погляди й переконання, тобто познайомитись ближче.

Альтернативний театр створюють його актори. Саме тому мені було цікаво дізнатись яким чином обираються люди до цієї театральної, й насправді авторської групи. Про це я запитала режисера Марека Косьцюлека:

• Як ви обираєте акторів для свого театру?
• Ми не проводимо ніяких спеціальних наборів, кастингів, не ставимо ніяких спеціальних вимог. Для нас головне, - щоб театр був захопленням, пристрастю для людини. Для нас це ніби спільне висловлювання, найважливіше – разом вийти на сцену, разом говорити про те, що турбує. Ми не граємо того, що нас не стосується. Не вимагаємо високого акторського професіоналізму. Головне, - щоб людина відчувала, навіть коли не вистачає майстерності, щоб тема торкалась нас й не була для нас байдужою. Кожен один й той самий спектакль може відрізнятись якимись фразами, завжди присутня імпровізація. Найсуттєвіше – передати те, що відчуваємо, що бачимо, тобто відповісти н три важливі питання: що?, як?, навіщо? Усі спектаклі – це результат спільного творчого процесу, спільної діяльності, де кожен в певному сенсі являється автором. Результат поєднання спільних поглядів, бачення певних важливих питань і проблем, що турбують нас всіх. Про які не хочемо мовчати, а навпаки – донести до глядача. Нам цікаво чим живуть люди. Ми шукаємо серед народу давні традиції, історію, які відображаються у піснях, розповідях. Щоб знайти такі пісні в народі, іноді можемо десь в селі сісти на лавці біля літніх людей, поспілкуватися з ними, тобто обираємо подорож у минуле. Таким чином вбираємо корені, головні традиції, які є основою усіх сучасних різновидів музики.

Дійсно цікаво, адже не всі звикли до такого творчого процесу, це дуже відрізняється від класичного театру, де все по-іншому, до чого звикла більшість людей, - саме до традиційної класики. Яка прекрасна і, можна сказати, - вічна. Але все ж час не стоїть на місці, а разом з ним й сучасне мистецтво. Надзвичайно цікаво його пізнавати, спробувати подивитись на світ через іншу призму бачення. Завжди виникає інтерес до чогось нового, неординарного, що розширює наш світогляд, а іноді, можливо, допомагає зрозуміти що ближче для кожного з нас.

На питання про те, хто з відомих акторів є прикладом для театру «Krzyk», Марек Косьцюлек відповів, що найкращим прикладом можуть бути люди, які кожного дня долають буденні труднощі.

На останок артисти запросили  відвідати два спектаклі:  «Дослідження» та «Видих». І справді, краще все побачити власне своїми очима. Адже про людину правду говорять її діяння, а спектакль іноді теж може розповісти більше про театр, ніж будь-які розмови.

Я відвідала обидва спектаклі, які мені дуже сподобалися. Вони були на різну тематику, не схожі один на одного. В них були підняті доволі гострі проблеми.  Спектакль «Дослідження» присвячений історії важких часів для Польщі 1989 року, проблемі вибору прийняття рішень, а «Видих» - це спроба власного висловлювання акторів про батьківство. Вистави справили сильні враження, не раз затамовувався подих під час перегляду. Важко залишитись байдужим до того, що доносили до глядача актори, хоч у досить незвичний спосіб для любителів класики. Бо театр «Krzyk» - то яскраво виражений подих сучасності. Не всі готові сприймати, не усі можуть сприйняти, зрозуміти, осмислити, відчути сучасні експозиції, або відверто подивитись на певні теми та проблеми.

Зрозуміло, що сильні враження залишають не тільки сама тематика й гострі питання, підняті у спектаклях, важливо й те, що актори – вони ж й автори, вони творять разом, виходячи з теми, яка їм не байдужа, на основі спільних дій, пізнання протягом певного часу. Вони не грають роль, написану кимось іншим, а показують своє бачення певної проблеми, іноді досить глобальної, передають власні відчуття. Грають, відштовхуючись від власної позиції сприйняття світу, пропускаючи усе через своє серце.

То, мабуть, найкращий спосіб донести щось до людей, коли тобі не байдуже те, що ти намагаєшся передати, особливо, коли це молоді люди. Адже молодь бачить, відчуває світ таким, яким він є насправді, її серце і душа ще не обтяжені сірістю й негативом.

Вони, як ніхто краще, можуть щиро передати свої почуття, свої думки, бачення навіть серйозних проблем. Коли молоді душі «кричать» про щось важливе, як їх не почути?..

Юлія Єльчіщева

На фото артисти театру «Krzyk» в Дому Полонії на зустрічі з молоддю Харківського товариства польської культури. Фото Ірини Карась.